М.М.Ге та Монастирище

М.М.Ге (1831-1894р.р.) знаменитий живописець, майстер портретів, історичних та релігійних полотен.

М.Ге "Христос у Гефсиман ському саду"




















Церква Різдва Богородиці। На погості якої (позаду церкви) видніється сотова вишка. Під нею і похований священник Стефан Доброгаєв.

Знаменитий живописець, Микола Ге (онук француза,) народився 1831р. у м. Воронежі. Вчився у гімназії, університетах Київському та Петербурзькому. Товаришем по Київській гімназіїї та по Художній академії Петербурга був Пармен Петрович Забелло (майбутній скульптор, автор погруддя Гоголю у м. Ніжині) родом із Монастирища.
Неймовірно, але Микола Ге закохався у сестру Пармена, Ганну Забелло, познайомившись з нею у переписці.


"...В 1854г. Пармен Петрович Забелло, получив большую золотую медаль в Академии, уехал к своим родным в Малороссию, а оттуда в Италию. Но между ним и Н.Н.Ге приятельская связь не порвалась и не исчезла, как это довольно часто бывает между разлучившимися случайно товарищами. В течении четырехлетней их совместной жизни Н.Н.Ге мало того, что был с П.П.Забелло ближайшим приятелем, он сделался еще и приятелем его сестры, Анны Петровны Забелло, и это-за глаза!. Она жила за несколько тысяч верст от Петербурга, в Монастырище Черниговской губернии. Н.Н.Ге никогда не видывал ее, даже ничего не слыхивал, но на него произвели громадное впечатление ее письма к брату. Восхитившись сначала одним из них , потом другим, третьим, он мало по малу стал с жадностью читать их все, а потом и сам вступил с Анной Петровной Забелло в переписку. Она являлась ему завлекательной во всех отношениях, полною ума, глубокой души, чудеснейшего сердца, женщиной высокого образования, много читавшей всего, что есть лучшего в литературах европейских. Он заочно в нее влюбился, постоянная переписка только все более и более поддерживала и раздувала это чувство, и вот он наконец порешил: ни на ком не жениться, кроме нее..."

Пройшли роки.

...У своїх записах М.М.Ге поставив відмітку про 1868р.
-Написати картину "Христос в Гефсиманському саду". Для церки у Монастирищі.

Цей запис мав відношення до того, що за 12 років, 28 жовтня 1856р., перед самим від'їздом за кордон Микола Миколайович Ге повінчався із Ганною Петрівною Забелло у церкві Різдва Богородиці у містечку Монастирище Чернігівської губернії, і вінчав його священник цієї церкви, отець Стефан Доброгаєв. Цього священника Ге дуже любив і поважав, і, від'Їжджаючи, обіцяв написати якусь ікону за кордоном. Пройшло 12 років, а обіцянку він свою не виконав. І, накінець він став писати картину. Тільки чомусь вона йому не сподобалася і він її знищив. Причина, можливо, була в тому, що писати потрібно було ікону, а не картину.

А, можливо, Божа сила не дала йому наснаги написати ікону для тієї церкви, яку нищили не одне десятиліття після революції.

М.Ге знищивши першу картину, продовжував писати інші, і накінець у 1869р. написав ту картину, яка і тепер існує у Державній Третяковській галереї Москви. Проти неї Ге написав у своєму списку: "1869г. Христос в Гефсиманском саду. Для выставки в Мюнхене". .Так, ця картина ніколи не буде у Монастирищі..

Володимир Панченко, професор, доктор філологічних наук, у своїй статті "Євангліє від Миколи Ге" писав про Монастирище сьогоденне:

".. ...Такої заметілі, яку я застав у Монастирищі в перший день березня 2006 р., давно не доводилося бачити. Звісно, краще побувати тут, коли весна вже ввійде в свої права. Але сталося саме так: ніжинський "транзит", заметіль - і Монастирище. Колись у селі був краєзнавчий музей. Тепер він не функціонує. Як і стара церква, яка світить порожніми вікнами. Навряд чи це саме в ній вінчалися Микола Миколайович і Ганна Петрівна. На мої розпитування про художника Ге вчителька історії місцевої школи лише розвела руками. Про Ге чула, проте показати якийсь слід садиби його тестя Забіли..ні, не береться..."

Так, так। Ось ця церква. Цегляна кладка, ніби щойно cпоруджений храм, міцний, темночервоного кольору. Кажуть, усім Монастирищем яйця збирали і добавляли у той розчин цегляний. Декілька разів перероблена, розширена святиня Монастирища. Колись пишна, гарна, трьохбанна. Ще деінде пробиваються розписи крізь наляпану штукатурку. А недалечко, в центрі села, на кладовищі, стояла капличка св.Варвари, розписана Миколою Ге. Немає її. Знищена. Тільки залишилася пам'ять про Забелло-Забіл у назві вулиці. Забілівка.